Лєбєдєва Ніна Олександрівна

Більш 40 років віддала Ніжинському молокозаводу Н.О. Лєбєдєва. У її трудовій книжці лише 2 записи про роботу: «Прийнята…, звільнена». А для подяк навіть місця не вистачило — стільки їх.
Біле солодке морозиво… скільки перероблено її руками. Ось цими руками, які тепер вражені жорсткою хворобою. На старому молокозаводі доводилося їй стояти по коліна в холодній воді. Інвалід ІІ групи війни. Втрачає зір. Проте мало хто знав і тоді про її важке життя — життя жертви тоталітарної системи і жертви нацизму.
Батька вона не пам’ятає. Він був з династії військових. Розстріляний у 1937 р. у Новгороді. Реабілітований посмертно.
Старший брат змушений був жити окремо, щоб і його не зачепило чорне крило репресій.
Взимку 1942 р. всіх жителів м. Залуччя вигнали з осель. Потім — фашистські концтабори, каторжна праця у господарстві барона Дьоймана біля м. Шверта. Нікому було поскаржитися, мовчки плакала, припавши до шиї вівчарки господаря (може звідти якась безмежна любов до котів, собак).
Лише після звільнення у фільтраційному таборі у Дортмунді почула раптом при перекличці прізвище рідні: Лєбєдєв Василь Олексійович.
Брат потрапив у полон, а після перебування у концтаборах — на каторжних роботах. Довгий шлях йому був додому.
А ті, хто супроводив до Новгорода ешелон звільнених дітей, викинули Ніну з ешелона в Латвії: “Твоє Залуччя спалене, помреш з голоду. Іди до латишів, якось виживеш”. Ось так після поневірянь опинилась дівчинка у латвійському радгоспі, до повноліття працювала лише за недоношений солдатський одяг.
Приїхавши до Ніжина, брат кинувся розшукувати сестру. І ніжинська земля стала їй, росіянці, рідною. Тільки ніколи нікому не розповідала про своє життя до Ніжина. Жах назавжди поселився в її душі.
Не стало В.О. Лєбєдєва, відомого в Ніжині економіста, а для Ніни — захисника і порадника.
70 років виповнюється Ніні Олексіївні — жертві нацистських переслідувань. Бажаємо тоді, Ніно, здоров’я і добрих людей поруч. Низько кланяємося тобі за твою чесну працю і перенесені страждання.