Голуб (Валюх) Марія Миколаївна

Я народилася 12 липня 1927 року в селі Капустинці Липоводолинського району Сумської області в сім’ї колгоспників.В 1933 році мій батько помер, нас осталося четверо дітей. Старшому брату було 11 років, а самому меншому – 1 рік.
10 червня 1943 року мене насильно угнано в Германію. Перебувала в Германії –Східна Прусія, село Браузен. Працювала на польових роботах в літку в полі, а взимку – коло молотарки, чистили навіз в корівнику. Нас двадцять дівчат-українок, жили в двох кімнатах, ми рубали дрова, натоплювали кімнати і кожного дня плакали. Працювали у графа, над нами був начальник обер Гофман, який на роботі в весь день стояв коло нас і підгонив, щоб швидше працювали. Хто працював на прополці буряка та картоплі і відставав, того бив палкою.
Годували нас так: вранці ми приносили із панської кухні відро кофе несолодке, а в обід із сусіднього села від полонених привозили бідон супу з горохом або з брукви, або з капустою. Як з горохом суп, то ми наїмося, а як з брукви, або з капусти – ми голодні. Видавали нам марки і талони на місяць на один кг. цукру, 400 грам маргарину, 600 грам повидла. Ми все це в магазині викупали і більше ніде нічого не могли купили із продуктів. Марки видавали тільки на цукор ,маргарин і повидло. Все було в магазині по талонах, а магазина в нашому силі не було – ходили в сусіднє. На обід перерва один час, робили з 7 ранку до 7 вечора. Був один вихідний неділя. На роботі без відпочинку працювали і боялися щоб Гофман не бив. Як хотілося під жару випиті води, то і не мали права піти її принести.
На вечерю нам давали січку — ячмінну і ми варили з неї кашу. Один день літр молока — обрату. На день видавали по 300 грам хліба. Більше ми нічого не їли. Завжди були голодні и тільки плакали. А всю зиму так трудно було снопи витягувати зі стодоли в молотарку, що в животі все виривалось.
В літку ми босі ходили на роботу. На стерні ноги завжди були поколоті, литки ніг у всіх дівчат були в ранах..
А, як дощ іде, з поля неможна було піти, мокрі в грязі і пололи. Корови в нашому селі доїли і доглядали наші полоненні. На зиму нам видавали черевики на дерев’яній підошві. Ходила в своїй спідниці і кофті з свого полотна.
В січні 1945 року нас визволили Радянські війська і я повернулася додому, працювала в колгоспі. Трудовий стаж маю 47 років, з 1995 року інвалід другої групи.
В липні 2002 року перенесла інфаркт серця. Кожного дня у потребляю дорогі лікарства три рази на день, а лікарі сказали що це необхідно до кінця життя. На це треба багато грошей. Пишу и плачу, згадуючи тяжке життя. Мені о бідно, що німецький фонд вважає труд в сільському господарстві був легким і тому в два рази менше нам виплатили, чим тим хто працював у промисловості.