Валікова (Карпенко) Ольга Порфирівна

Народилась 10 грудня 1925 року в с.Голубівка Перещепинського району. В 1942 р. прийшли німці, почали забирати молодь в Німеччину, щодня ішли в Голубівці облави, село велике, молоді було багато, а поліцаї були свої, знали всіх людей. Спочатку агітували, щоб їхали добровільно, але таких не було, стали ловити і силоміць відправляти в німецьку неволю. 20 чоловік молоді повезли в Перещепино на медичну комісію, всі виявилися годними для роботи. Оля мала хворі ноги, але на це не зважали. Дівчат повезли на станцію Кільчень, погрузили в товарняки, які забили дошками і повезли. Через тиждень вагон відкрили, вигрузили дівчат в м.Гедельсберг і послали на військові заводи Бермана (Бормана), де виготовляли снаряди і міни. Дівчата робили прочистку корпусів мін на спеціальних станках. Керував дівчатами майстер на прізвисько «Дід», людина не зла, завжди посміхався, захищав дівчат, навіть міг поговорити.
Годували брюквою, давали тільки обід, а вранці і ввечері були дівчата голодні. Одежі не давали абсолютно ніякої, тільки знак «ОСТ» заставляли носить. Смішливі дівчата шифрували «ОСТ» як «Остерегайся советского товарища», цей знак повинен бути, коли ходили в місто. Жили в гуртожитку при заводі по 20 чоловік у кімнаті, були самі українки. Одного разу дівчата пішли в сусіднє місто без знаків «ОСТ» і потрапили потім в карцер. Тоді ж дівчата зустріли наших хлопців із текстильної фабрики в м.Бохольд, хлопці розповіли, що в них краще годують (замість брюкви давали гороховий суп із жучками). Через деякий час Оля з подругою втекли до них і працювали там іще 1,5 роки до визволення. До цього часу вона не знає, чому їх не шукали і не повернули назад.
Оля була гарна дівчина, тому почала зустрічатись із земляком із с.Герасимівка, та коли повернулись додому, їхні шляхи розійшлися. Визволили їх американці, та ще два місяці вони жили в палаточному таборі й ждали відправки додому. Повернулась в Голубівку Оля аж в серпні, поселилась у батьків, потім пішла вчитися на курси бухгалтерів-рахівників, тоді ж зустріла військового Валікова Михайла, вийшла заміж, народила дві доньки. Працювала в робкопі «Видвиженець», 10 років була депутатом сільської ради.