Школенко (Волошина) Валентина Федорівна
Народилася 24 жовтня 1924 року в с.Текуча Уманського р-ну Черкаської обл. 5 травня 1943 року німці зробили облаву для виловлення молодих людей для насильного вивезення в Німеччину на роботи. Я не знала, що проводиться облава, мені потрібно було пійти до тітки за макітрою. Як тільки я злізла з горища, де переховувалася, й вийшла на вулицю, то одразу ж потрапила в облаву, й мене під охороною привели до сіль. ради, де вже було багато молоді. Під охороною ми провели ніч, а ранком всіх повезли до Умані, де на станції погрузили в грузові вагони й під охороною повезли в Німеччину.
В Німеччині нас привезли в м.Байєр, вивели з вагонів і під охороною повели до табору при фабриці, яка виготовляла свічки для двигунів внутрішнього згорання. Фабрика називалася «Бош». З табору на фабрику й назад нас водили під охороною.
Там же в мене брали спинний мозок, що було дуже боляче. Брали мозок не тільки в мене, а й в інших дівчат, які жили зі мною в бараку й працювали на фабриці. Одного дня прийшов поліцай у барак і назвав моє прізвище, наказав мені йти до прохідної табору. Коли я прийшла, там уже були дівчата, чоловік десять. Прийшли поліцаї й вивели нас з території табору, провели метрів із 200 й завели в якусь будівлю, де приказали всім роздягнутися. Я роздягнулася й почала плакати, бо боялася. Нас почали заспокоювати, що це буде лише як укол. Цю операцію робили дві жінки в білих халатах. Мені сказали лягти на стіл. Я лягла на столі догори спиною, лікарка провела рукою по позвоночнику, а потім шприцом так вколола в позвоночник, що я знепритомніла. Коли прийшла до тями, не знаю через який час, то ще дуже боліло, але мусила одягатися. Дуже боліли ноги.
За весь період, що ми прожили в Німеччині, взуття нормального нам не давали, а літо й зиму ми ходили в шльопанцях на дерев’яній підошві. Й хоча ми взимку ноги обгортали чим було, все одно було холодно, що я тоді ноги застудила, й до цього часу вони в мене болять.
Годували нас дуже погано. Бог знає і бачив, що ми там їли. Один раз на день, і то баланду з кольрабі й більше нічого. Одним словом, знущалися над нами як хотіли, багато хто не витримував й помирав із голоду.
