Маренич Віктор Михайлович

Народився 10.10.1926 р., с.Набоків Городищенського р-ну Київської (нині Черкаської) області в сім’ї голови сільської ради с.Набоків Маренича Михайла Даниловича, який з 1930 року перейшов працювати завідувачем базою Городищенської райспоживспілки. Мати Маренич Ярина Яківна з утворення колгоспів і до пенсії працювала в колгоспі. До першого класу я пішов у 1934 році. У 1938 році 18 квітня батька було репресовано. Я 12 років, та брат Микола 11 місяців залишилися з матір’ю.
11 червня 1941 року я закінчив 7 класів і отримав атестат про нижчу освіту, а 22 червня почалася війна. Під час окупації працював у сільському господарстві. При відступі німецьких військ 25 грудня 1943 року й наближенні фронту все чоловіче населення, в тому числі й мене, етапом відправили до Умані, а звідти поїздом до Німеччини в м.Хемніц, область Саксонія.
Там працював на залізниці, спочатку на ремонті, а потім складачем поїздів на станції Хемніц-Гільберсдорф. За саботаж із 4 лютого по 15 квітня 1945 року знаходився в тюрмі. При цьому перші три тижні англо-американська авіація щодня бомбила місто. Останній наліт був уночі, літаки, партія за партією, пройшли через усе місто, знищивши буквально все. Одна з бомб потрапила в тюрму, мене контузило, в лівому вусі лопнула барабанна перетинка, й я оглух на ліве вухо на все життя. Після бомбардування нас під конвоєм примушували розбирати руїни й витягати трупи.
З підходом американських військ до міста нас етапом відправили до концтабору в м.Брікс Судецької обл. Там і був звільнений радянськими військами 8 травня 1945 року.
У вересні 1945 року вступив до Городищенського с/г технікуму, який закінчив у 1948 році, одержавши диплом агронома-плодоовочівника. По закінченні працював дільничним агрономом Мар’янівської МСТ у Одеській області, потім бригадиром овочівником в навчгоспі Городищенського с/г технікуму. З 1954 по 60 рік навчався в Уманському с/г інституті, де отримав диплом вченого агронома-плодоовочівника. З 1965 по 86 рік працював викладачем с/г предметів у радгоспі-технікумі Мліївської дослідної станції садівництва.
У 1989 році поїхав до м.Черкаси і в архіві РВ УМВС знайшов папку з справою батька. Виявилося, що в 1938 році в Городище прийшла рознарядка взяти 15 чоловік самих активних, звинуватити їх у антирадянській діяльності й розстріляти. Їх заарештували 18 квітня 1938 року, а 20 квітня присудили до розстрілу. Батька розстріляли 20 травня 1938 року в районі Софіївка м. Черкас. У 1954 році посмертно реабілітували як засудженого «трійкою» без будь-яких підстав. З 1986 року я на пенсії. Маю двох дочок Клавдію й Ольгу, троє онуків і одного правнука. За трудову діяльність маю звання ветерана праці й дві медалі, а також декілька почесних грамот.