Костинський Борис Борисович
У тяжкі роки Великої Вітчизняної Війни мою маму Ковальчук Ольгу Олімпієвну, 1924 року народження, 28 квітня 1942 року було насильно вивезено до Німеччини з України (з м.Жданова).
Спочатку вона працювала у бауера в сільському господарстві, а потім серед літа всіх остарбайтерів з навколишніх сіл вивезли працювати на завод у місті Ранґсдорф поблизу Берліна. Там моя мати потрапила до KZ – концентраційного табору, де знаходилося 400 осіб. Табір був обнесений колючим дротом у два ряди, сторожові вишки з автоматниками, вхід та вихід на завод, де вони працювали – теж під охороною. На заводі мама працювала в красильному цеху, де й познайомилася з моїм батьком…
У липні 1943 року народився в бараці я. Моїй матері не давали на дитину навіть пайка баланди з брукви: після поразки під Сталінградом фашистів уже добре гнали на захід, вони були сумні і злі, до остарбайтерів ставилися з відвертою ненавистю.
Від недоїдання і запахів фарб моя мати та інші робітниці цеху виходили і падали на траву, але наглядачі швидко заганяли всіх назад у цех, а в цей час я сам лежав у бараці і нікому не було діла до мого плачу.
Коли мені виповнилося три з половиною місяці, у мене сталося запалення ока, око гноїлося, мене треба було показати лікарю-окулісту. Батько випросив дозвіл у начальника табору, щоб повезти дитину до окуліста. Батьки скористалися з такої нагоди, склали в коляску деяку одежину і поїхали у Берлін, тут же, на вокзалі перейшли в поїзд, що йшов на Росток. Ми знали, що нас будуть розшукувати, тому цілий тиждень днями знаходилися на березі моря серед роздягнутих людей, що купалися, а ночували тут же, в дерев’яних будках. Їли одне лише блюдо, яке можна було купити без талонів – це відварена картопля, полита якоюсь кисленькою підливою, що називалося “штам”. Око мені мати промивала морською водою і воно загоїлося. Потім вони знову сіли в поїзд і поїхали, а на одній зі станцій побачили, як з ешелону вивантажують наших людей, зійшли з поїзда і влилися в цей потік. Нас усіх продезінфікували і відправили до м.Леверкузена, де помістили в табір Бушвег. І знову батьки працювали різноробочими на фабриці красильної індустрії.
У таборі Кельн-Фліттад Бушвег знаходилися понад 30 тисяч іноземців з різних країн. Тут було біля 40 дітей, які знаходилися в окремому приміщенні, а доглядали їх дві няні. Фабрика знаходилася за два кілометра. Дітям тут давали пайок. Іноземці отримували допомогу від Червоного Хреста і посилки від рідних. Так з початку листопада 1943 року по травень 1945 року я з батьками перебував у цьому таборі.
У середині квітня 1945 року в’язням оголосили, що табір будуть евакуювати, щоб у дорозі не відставали, що будуть пристрілювати. Але мої батьки сховались у підвалі розбитого будинку, що стояв недалеко від лісу, з якого американці вели обстріл. Під час обстрілу мого батька тяжко поранило і контузило. Його вдалося влаштувати в підземний лазарет, де за пораненими доглядали монашки.
Моя мати пекла з крохмалю коржі, їли свіжий салат. Так і трималися, поки прийшли американці. Вони зібрали всіх остарбайтерів у табір на околиці Леверкузена. Тут почали добре годувати. А ще через місяць приїхали наші представники і я з батьками поїхав на Батьківщину.
Ні передати, ні описати, що наші молоді матері пережили в нацистській неволі. Звичайно, я записав спогади моєї матері, у якої серце й зараз стискається від болю навіть при споминах…
Після війни матінка народила ще двох хлопчиків. Сім’я була величенька, а грошей не завжди вистачало, тож жили бідно.
Але поступово повоєнне життя входило в нормальне русло.
Закінчив середню школу в 1960 році і зразу поступив вчитися до Київського геологорозвідувального технікуму на геофізичне відділення, який закінчив у 1963 році за спеціальністю “технік-геофізик”.
З 1963 по 1966 рр. – служба в армії.
З 1966 по 1988 рік працював за фахом у геологічних експедиціях України, Білорусії, Росії на посадах від техніка-геофізика до диспетчера геофізичної експедиції.
З 1967 по 1973 рік навчався в КДУ імені Т.Г.Шевченка. Отримав вищу освіту за спеціальністю “геолог-геофізик”.
З 1988 по 1999 рік працював на різних підприємствах народного господарства України.
З 2000 року іпо цей час працюю на посаді заступника директора Українського державного центру позашкільної освіти, одночасно беру активну участь у роботі Дарницького осередку Київського відділення УСВЖН.
Нагороджений п’ятьма медалями і знаком “Відмінник освіти України”. За активну участь у громадській діяльності отримав Подяку від голови Дарницької районної в м.Києві ради.
Одружений, дружина Віра – пенсіонерка. Маю двох дорослих дітей та двох онуків.
