Чеголя-Яковицька Ліда Василівна

Я находилась в Австрії. Спочатку послали працювати на пивзавод, ну там нам не місце. Перевезли в табір «Лібенао», не так далеко від нас табір «Мурфельд» для іноземців. Працювати послали на завод «Тондорф». Потім перевели в Пекао, табір, який находився під горою, а в цій горі конц. робітники вибивали тунель, рядом вишки-сторожа, які «охороняли» їх. Коли налетів літак і строчив по таборі, ми побігли в тунель і я запитала, чи є земляки з Кіровоградської області, відповів, що є, я запитала звідки, а він — з Панчева, — запитала фамілію, він — Мехненко, я запитала з Хутора, він відповів, що да. Нас вигнали які охороняли їх. Це все було під кінець війни. Їх кудись відправляли колоною, і їх дорогою побомбили, їх дуже мало залишилось і вони всі повернулись в концтабір, там, де вони находились, і не знаю, де їх поділи, і чи живий мій земляк залишився, чи загинув. А тепер про себе. В цьому таборі ще були італійці. Із цього табору мене відправили в штраф табір г. Грац. Допитували, чи я зв‘язана з партизанами. Звідки я знаю, що на Гітлера було покушеніє і що 2-х генералів вбито, а Гітлер легко ранений. А на окопах нас, 3-х дівчат, чуть не постріляли. Галя полтавська замотала щоку-зуби, а ми її вели , то один німець наставив автомат, а дівчата, які залишились, почали кричати, а другий німець вихватив автомат і почав на цього німця кричати: «Метхен кран!»
Я опишу положення цього табору, я не знаю, чому ніяк не можуть розібрати, де я була і що робила. Табір знаходився недалеко від стекольного заводу, а ще дальше була природна печера, закривалась залізними воротами, і ось під кінець війни всім руським (так нас називали), як буде тривога, то даже брати туди постель, а італійцям ні, і хтось комусь попередив, щоб ми не заходили в печеру і так ми уціліли. В стікольному заводі находились наші пленні. За 2 неділі до кінця війни їх готовили в ніч кудись вивозити. А в нас у таборі була тьотя Аня, яка убирала табор-фюрера (так називали нач. табору, хоч він був хорват), і тьотя Аня узнала, що їх вночі вивезуть і попередила своїх земляків, і вони заховались в горах, і залишились в живих. Ми давали свій хліб і т. Аня їм носила, аж поки прийшли наші війська, а прийшли і звільнили 9-го травня, в День Перемоги.