Мостан Григорій Юхимович

Народився 22.12.1926 року в м.Масківці Баришівського р-ну Київської обл. В перший рік війни попали в окупацію. На другий рік, тобто в 1942 році, в травні, 22 числа мене, 15-річного хлопця, забрали до Німеччини.
У суботу ввечері принесли повістку, а вранці в неділю прийшли два поліцаї й забрали мене від матері й моїх молодших братиків (а їх було аж 5) і повели до центру села, де вже ждали підводи й багато людей, які проводжали своїх рідних. Посадили нас на підводи й повезли в райцентр на залізнодорожну станцію. Там посадили в вагони-телятники, як їх називають, знадвору закрили двері. А віконця були забиті колючою проволокою, й з конвоїрами — німецькими солдатами на кожному вагоні повезли до Києва. У Києві я вже не пам’ятаю скільки ми були, сутки чи двоє, а потім повезли далі, в Німеччину.
В Польщі в якомусь місті зводили в баню й пройшли так звану медкомісію. Коли нас привезли в Нюрнберг і висадили з вагонів, то ми побачили на пустирі величезний табір, розбитий на секції й обнесений в багато рядів колючим дротом.
Коли нас заганяли до табору, до розділили чоловіків і жінок окремо. Там ми пробули десь із тиждень, поки за нами не приїхав із заводу вербовщик. Нас посадили в машину й відвезли на завод у м.Ерланген.
На заводі дорослих розібрали по цехах, а нас, підлітків, використовували на різних підсобних роботах. То на дров’яному складі дошки в штабеля складали, то один час працювали на розборці завалених бомбардуванням будинків, а потім крили дахи. Подавали черепицю по драбині, передавали один одному нагору, а там майстер-німець її вкладав.
Так ми проробили до весни, а навесні нас відправили в школу ФЗО. Там нас вчили заводському ділу. Після півторамісячного навчання нас розприділили по цехах. Куди кого за його здібностями: хто в токарний, хто в складальний, хто в транспортувальники, розвозити на тачці деталі по цехах.
Попав на контрольну перевірку деталей. Так як моя робота була хорошої якості й точна, то мене майстер поставив на перевірку. Робота була не важка, але висидіти стільки підлітку було важко, бо ми працювали по 20 годин. О 6 годині ранку ми були вже на роботі. Ще до роботи нас ганяли кожного в центральну бухгалтерію зносити ящики в підвал із 5-6 поверху й пищущі машинки. А вони важкі, з моторчиками, поки знесеш східцями, то й ноги підкошуються. Увечері в підвал — вранці назад в бухгалтерію. А ящики з картотекою довгі. Несемо вдвох, а другий раз зачепишся та й упадеш, і всі карточки, складені за алфавітом, розсиплеш. Тоді не здобрувати. Поліцая, який наглядав за нами, дасть потиличника. В цеху, де я робив, мене не били.
Годували нас дуже погано, а ще був повар, якийсь німець напівнегр, ледь щось йому не подобалося, він черпаком по голові так і влупить.