Моргун Марія Антонівна

Саарбрюкена з німецького краю,
з табору, де туманний світ,
шлемо вам, рідні браття,
Український гарячий привіт.

Про життя розказати бажаємо,
а воно безталанне, сумне,
хоч на нашу долю із вами
припало, мабуть, одне.

Адже й ви в таборах десь проводите
свої роки юнацькі буйні.
Мабуть, і ви там, як і ми тут,
проливаєте сльози рясні.

Коли глянуть наш табір широкий,
ось бараки під колір трави,
а за ним ріка протікає,
її назва не Волга й Нева.

Її назва не нашої річки,
її назва чужа для нас,,
її й плескіт не нашим здається
як і все, що оточує нас.

Увесь табір обнесений дротом
дивитись, немов крепость яка,
на воротах висять, срок несучи,
три, а то й чотири замка.

А в ранці рано в бараці
вже сніданок на нас чека,
бруква варена в мисці
аж сміється й до нас гука.

Поспішіть мене, дівчата, з’їсти
от я хочу у ваш шлунок іти,
організмові корисно дати,
вітамінів вам принести.