Тарасенко Микола Іванович

Я народився 17 грудня 1926 року на Запоріжжі. Закінчивши 1940 року 7 класів у с. Балабине, поступив на навчання до Запорізького авіаційного технікуму. Коли почалась Велика Вітчизняна війна, студентів, яким було по 14-15 років, відправили працювати в колгоспи. Юнакові здавалося, що фронт ось-ось стабілізується і Червона Армія пожене фашистів на захід. Проте…
Весною 1942 року із селища Балабине почали вивозити людей, в основному, молодь, на примусові роботи до Німеччини. Тоді 15-річному Миколі вдалося уникнути цієї долі. Але на передодні Жовтневих свят на залізниці, що поряд з селищем, пішов під укіс німецький ешелон з хлібом, а в Балабині з’явились написані від руки листівки відповідного змісту. По селищу прокотилась нова хвиля “набору” до Німеччини, яка захопила і Миколу. Так, 18 листопада він серед інших опинився у набитому людьми “телятнику” з заґратованими вікнами, що рухався на Захід і прибув до Майданека, що в Польщі. Пройшли “чистку”. Тарасенко був вибракований і залишився в таборі для будівельних робіт. Але польські патріоти, які добре знали, що таке “вибраковка”, допомогли з черговим ешелоном з Білорусії рушити далі.
Так він опинився у таборі під Берліном. У січні 1943 року він став мешканцем трудового табору № 39 і рабом відомого концерну Сіменса. Потім був табір на шахті “Елізабет”, що в Судетах, де й прийшло визволення 9 травня 1945 року. По дорозі додому 15 травня 1945 року польовим військкоматом у м. Герлітц його призвали до лав Радянської Армії, в якій він прослужив до жовтня 1950 року.
З поверненням в рідне селище працював і навчався у вечірній школі. Після закінчення у 1957 році Запорізького машинобудівного інституту набув спеціальності інженера-механіка і почав працювати на Запорізькому заводі “Комунар”. На здібного добросовісного молодого спеціаліста звернули увагу. Працював майстром, старшим майстром, начальником цеху. В 1965 році був запрошений до Луцька директором машинобудівного заводу, на основі якого створювався автомобільний завод. Директором цього заводу Микола Іванович працював впродовж 10 років. За цей період на заводі відладжено випуск відомих в державі автомобілів марки Луаз та деяких видів спецпродукції. За успішне виконання завдань Тарасенка Миколу Івановича нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю “За доблесний труд”, знаком “Відмінник автомобілебудування”. Він користується заслуженою повагою жителі міста. Його 5 разів обирають депутатом Луцької міської Ради народних депутатів.
У 1975 році Тарасенка М.І. переводять начальником Ківерцівського механічного заводу системи Міністерства шляхів сполучення. І знову Микола Іванович показує зразки високого професіоналізму і патріотизму. Завод не один раз визнається переможцем соцзмагання в системі міністерства. Микола Іванович нагороджується нагрудним знаком “Переможець соцзмагання 1977 року” та іменним годинником. Жителі міста тричі обирають його депутатом Ківерцівської міської Ради народних депутатів.
У 1982 році Тарасенко М.І. стає директором Луцького ПТУ-6, повністю віддається справі підготовки і виховання висококваліфікованих робітничих кадрів. В серпні 1990 року його нагороджують знаком “Відмінник народної освіти УРСР”.
Після виходу на пенсію не полишає активну громадську позицію, він — член ради Волинського обласного відділення УСВЖН.
Він назавжди залишився патріотом.