Химич Олена Миколаївна

Я народилася 2 березня 1929 р. в с. Ставнім Великоберезнянського р-ну Закарпатської області, в багатодітній сім’ї робітника-лісоруба Геника Миколи Антоновича.
Мій батько був комуністом, учасником Великої Жовтневої революції і громадянської війни в Россії з 1917 по 1920 рр. Тому після повернення в Закарпаття вся наша сім’я часто піддавалась репресіям з боку пануючих тоді на Закарпатті чеських, а потім угорських загарбників. В квітні 1936 р. вся сім’я була виселена на чесько-польський кордон в с. Лубня Великоберезнянського району, де нас тримали до вересня 1936 р., а потім переселили в с. Раків. Причиною було те, що батько по завданню КПЧ навчався в 1933-1935 рр. в Радянському Союзі.
У 1937 р. я почала відвідувати Рахівську початкову школу, але закінчила лише два класи, тому що в березні 1939 р. мій батько приймав участь в боях проти угорських фашистських військ, які окупували Закарпаття. За це його було заарештовано, засуджено і вислано в концтабір. У червні 1939 р. було заарештовано і вивезено в табір Гаузбахер Гассе, 3 (Гаймпляц) на околицю м. Відня (Австрія) всю сім’ю: матір, двох братів, сестер Марію (8 р.), Ірину (6 р.) і мене (10 р.).
На початку 1940 р. з табору нас перевели на сільськогосподарську роботу до гросбауера Штенбахера в с. Тгенеберг Баденського округу. Братів, старшу сестру Ганну перевели до інших господарів, а, коли сповнилось мені 14 років, забрали від батьків і мене, перевели до іншого господаря.
У березні 1945 р. з фашистської рабської неволі нас визволила героїчна Радянська армія. Наприкінці травня 1945 р. вся сім’я повернулася в рідне Закарпаття.
В 1945 р. мене було прийнято в члени СМЗУ (Союз молоді Закарпатської України), а в 1946 р. переведено в члени ВЛКСМ. З 1945 р. до 1946 р. навчалась у шостому класі Великоберезнянської середньої школи. В тому ж році у зв’язку з важким матеріальним станом перевелась у вечірню школу робітничої молоді і влаштувалась на роботу техсекретарем окружкому комсомолу. В червні 1947 р. окружкомом ЛКСМУ була направлена на навчання в Львівську республіканську школу піонервожатих, яку закінчила у грудні 1947 р. Після її закінчення працювала старшою піонервожатою Великоберезнянської середньої школи. В лютому 1948 р. була висунута зав. обліком, в червні 1949 р. зав. відділом кадрів і оргроботи, а у вересні 1949 р. обрана першим секретарем Великоберезнянського окружкому ЛКСМУ.
У лютому 1949 р. була прийнята кандидатом, а в березні 1950 р. членом УПРС. Вибула з партії в 1991 р. після розпуску КПРС. Зараз — безпартійна.
У 1948-1950 рр. приймала активну участь в соціалістичних перетвореннях: в створенні в селах району колгоспів, комсомольських організацій, жіночих рад, клубів, бібліотек, гуртків, художньої самодіяльності молоді, тощо.
У вересні 1950 р. була направлена на навчання у Львівську дворічну партійну школу, яку закінчила в 1952 р. У грудні 1951 р. вийшла заміж за однокурсника Химича Ю.В. Після закінчення партшколи в серпні 1952 р. була затверджена інструктором відділу парторганів обкому Компартії України. В цьому ж році поступила і в 1954 р. заочно закінчила Мукачівське педучилище.
У липні 1953 р. в зв’язку з обранням мого чоловіка головою Свалявського райвиконкому я була переведена на роботу зав. обліком і партстатистики Савлявського райкому партії. В квітні 1956 р. через сімейні обставини (було двоє малих дітей) перевелась на роботу вчителем історії Свалявської СШРМ. У вересні 1957 р. була знову висунута інструктором відділу парторганів обкому Компартії України.
За активну участь в соціалістичних перетвореннях в області в березні 1960 р. була нагороджена Орденом “Знак Пошани”.
У вересні 1960 р., в зв’язку з обранням мого чоловіка першим секретарем Воловецького райкому Компартії України, я була переведена вчителем історії та географії Воловецької середньої школи. З лютого 1961 до березня 1962 р. працювала зав. райвідділом культури, але з сімейних обставин звільнилась і продовжувала працювати вчителем Воловецької середньої школи. У березні 1963 р. з сімейних обставин (чоловіка обрано секретарем Мукачівського райкому партії) я була переведена інспектором Мукачівського райвідділу народної освіти, в січні 1964 р. завучем, а у серпні 1964 р. директором Кольчинської восьмирічної школи. В серпні 1967 р. в зв’язку поганим станом здоров’я за власним бажанням була переведена викладачем історії та суспільствознавства Мукачівського педучилища, де працювала до серпня 1972 р.
У 1972 р. чоловіка було направлено на роботу начальником обласного управління профтехосвіти. Я була переведена викладачем історії, географії і суспільствознавства Ужгородскього МПТУ № 6.
У березні 1973 р. знову висунута на керівну партроботу — зав. загальною частиною, в січні 1975 р. — зав. таємною частиною, а в липні 1976 р. — зав. сектором таємного діловодства загального відділу Закарпатського обкому Компартії України.
У лютому 1986 р. — персональний пенсіонер республіканського значення.
У 1962 р. поступила і в 1965 р. закінчила заочно Івано-Франківський педінститут, історичний факультет.
У 1984 р. нагороджена медаллю “Ветеран праці”.
Після виходу на пенсію ще додатково працювала: з лютого 1986 р. до січня 1987 р. інструктором обласної ради добровільного товариства боротьби за тверезість, з січня 1987 р. до червня 1988 р. — стенографісткою, техсекретарем загального відділу обкому Компартії України, з лютого по серпень 1991 р. — зав. прийомною відвідувачів обкому партії. З серпня 1991 р. — пенсіонеркою, ніде не працюю.
Родинний стан: вдова, чоловік помер у 1979 р. Маю доньку Оксану, 1953 р. народження, син Володимир — 1955 р. народження. Батько помер у 1989 р., мати — у 1968 р.