Висоцький Франц Владиславович

Я народився 14 січня 1937 р. в селі Кам’яна Гірка, Лугинського району, Житомирської області в родині селянина. Батько — поляк, мати — українка. У 1933 р. під час голодомору померли три старші сестри. У вересні 1943 р. мене шестирічною дитиною, з родиною вигнано в Німеччину, знаходилися в концтаборах “Шихау” і “Гаммерверк”.
У таборі батько загинув, я обгорів, а брати стали інвалідами ІІ-ї групи. Визволили нас у квітні 1945 р. Мати померла у 1947 р. З 1947 по 1953 рр. виховувався в дитячому будинку, з 1953 по 1955 рр. вчився в ремісничому училищі, один рік працював на заводі. У 1956 р. за комсомольською путівкою приїхав на шахту 4/9 тресту “Шахтарськантрацит”, працював підземним робітником очисного забою до призову в армію. З 1958 по 1961 рр. — служба у Радянській Армії; з 1961 по 1965 рр. — студент Харківського юридичного інституту.
У 1965 і 1970 роках обирався народним суддею міста Добропілля. Під час роботи зустрівся з неписаним правом: телефонним терором, зловживанням посадових осіб, наклепом, хабарництвом, беззахисністю простих, чесних громадян. У силу службової спроможності боровся з владними самодурами, не виконував незаконні розпорядження та вказівки. Все це привело до конфронтації з місцевою номенклатурою, у 1976 р. мою кандидатуру зняли із списків для голосування на посаду судді, я став безробітним.
З 1976 по 1982 рр. працював на шахті ім. РКК підземним електрослюсарем, а з 1982 р. по сьогоднішній день на шахті “Новодонецька” за цією ж професією.
У 1976 р. одружився, син — студент.
Проживаю м. Добропілля, вул. Стаханова, 22.