Ковальова Галина Василівна

Моя мати Ліпкова (Бондар — Міхальська) Єфросинія Нестерівна, 1924 р.н., родом була з села Барахти, Київської обл., Васильківського р-ну. У рідному селищі прожила до 1933 р.- до початку голодомору. Після голодомору, під час якого померли її батьки, матусю завезла сестра до міського вокзалу, де у паніці та величезному натовпі людей загубила. Маму підібрали якісь люди й віддали до дитячого притулку. Тут матуся прожила до 16 років, влаштувалася на роботу на Фанерний завод «лущильщицей». На заводі у 1940 р. вона познайомилась з моїм батьком, Міхальським Павлом, вони одружились.
І ось у ніч з 21 на 22 червня 1941 р. Почалось бомбардування Києва. Мої батьки в цей час були на роботі й усе бачили. За кілька днів батько вступив до армії, а мама залишилась сама, вагітна. Невдовзі народилась моя сестричка Ліда, проте вона прожила зовсім недовго — лише кілька місяців. Мамі було дуже важко, вона була у розпачі: дитина померла, від батька довго не було жодної звістки та ще й її 12 разів забирали до німецьких таборів. Усі рази матусі дивом доводилось тікати від ворога, але за останнім (12 разом) її дуже поранило- куля пройшла наскрізь.
У квітні 1943р. прийшов батько, але злі язики не дали навіть, як слід поговорити подружжю. Двірник — Фєня Перебий Ніс, заявила до німецької комендатури, що мама приймає у себе комуніста. Проте знайшлися добрі люди, які вчасно попередили батька і він врятувався. Коли прийшли німці на чолі з Фєнєю, то батько вже встиг утекти, і вся їхня злість перемістилася на маму. Вони довго над нею знущалися, допитували її і навіть катували. А потім забрали матусю до німецької комендатури, де тримали її цілих три дні у підвалі, по коліна у воді.
Після цього маму як втікачку та дружину комуніста у спеціальному, обнесеному колючою проволокою вагоні, відправили до Німеччини, у штрафний табір у Бремені. Тут вона дізналася, що вагітна. Довго жоден німець — господар не хотів її купувати, але згодом маму продали до села Бапен, де вона робила усю тяжку роботу.
Коли почалися пологи, господар відвіз маму до Фердена. Тут, у Фердені, народилася я, Ковальова (Міхальська) Галина Василівна, у 1943 р. Спочатку ми з мамою були разом. Але після звістки про загибель сина господарів мене завіз господар до дитячого табору (тоді мені виповнилося лише два місяці). Мама, повернувшись з роботи і побачивши, що мене не має, побила жінку господаря, за що знову була відправлена до бременського штрафного табору. Цього разу матуся пробула у таборі цілих шість місяців. Потім господар за нею повернувся, але мама пробула у нього недовго- туга за донькою пересилила і мама втекла до села Пепен, де був розташований дитячий табір. Тут мама знайшла нового господаря і мала можливість частіше бачити мене.
Коли матуся вперше прийшла до дитячого табору, то побачила мене у дуже жалюгідному стані: я була дуже худа, уся в синцях та пораненнях. Тому кожного дня після роботи (у другого господаря господарство було меншим, ніж у першого), мама приходила до табору щоб нагодувати, помити та переодягти мене. Так продовжувалося аж до визволення нас американськими військами у квітні 1945 р.
У 1997 р. до нас приїздила німецька делегація, котра привезла мені свідоцтво про народження з м. Фердена. А у 1998 р. я їздила до Німеччини, щоб більше дізнатися про своє дитинство та особисто висловити подяку жінці, яка врятувала мені життя. Це фрау Ельза, якій у той час, коли я потрапила до табору, виповнилося лише 14 років.Саме вона цілих шість місяців, доки мама була в таборі, доглядала мене. Фрау Ельза піклувалась про мене, навіть тоді, коли я захворіла двосторонньою пневмонією, а головний лікар засвідчив, що не має жодної надії на одужання. Лікар дозволив фрау Ельзі гратися зі мною, як з лялькою, доки я не помру. Але доля була лагідною до мене і, завдяки піклуванню фрау Ельзи, я вижила і змогла побачити маму.
Усі спогади про дитинство написано зі слів моєї мами та фрау Ельзи.